У міжвоєнний період українці залишалися найбільшою бездержавною нацією в Європі. Наші землі були поділені між Радянським Союзом, Польщею, Румунією та Чехословаччиною, а Німеччина також прагнула захопити ці території. Через жорстокість радянської і польської влади дедалі більше українців приєднувалися до визвольного руху. У 1929 році була створена Організація українських націоналістів (ОУН), яка мала мету — незалежна Україна.
У серпні 1939 року Радянський Союз і Німеччина підписали пакт Молотова–Ріббентропа, за яким домовилися поділити Польщу. Вже 1 вересня війна розпочалася: Німеччина напала на Польщу, а трохи згодом Радянський Союз захопив Західну Україну. Хоча сьогодні багато хто в росії заперечує це, на початку війни СРСР і Німеччина були союзниками і разом відповідальні за її початок.
У 1941 році Гітлер напав на Радянський Союз, і війна стала ще страшнішою. Нацисти швидко окупували Україну і заявляли, що звільняють її від більшовиків, але насправді поводилися жорстоко, перетворюючи країну на джерело ресурсів і винищуючи населення. Звільнення України тривало з кінця 1942-го до листопада 1944 року.
Українці воювали по всіх фронтах: близько 7 мільйонів у червоній армії, понад 100 тисяч у лавах УПА, ще тисячі служили в арміях Польщі, США, Канади та Франції. Загалом Україна втратила понад 8 мільйонів людей. Водночас варто пам’ятати, що окрім злочинів нацистів, були й злочини радянської влади — масові розстріли, підриви міст і нищення поранених бійців.
Після війни радянська влада поступово створила навколо “Дня Перемоги” справжній культ. Спершу свято не було таким важливим — великі паради проводилися лише кілька разів. Лише у 1965 році свято зробили вихідним і почали активно використовувати його для зміцнення влади та прославлення радянської армії. З роками “День Перемоги” перетворився з простої дати на інструмент пропаганди.
У сучасній росії міф про «Велику Перемогу» став частиною державної ідеології. Його використовують, щоб зміцнювати патріотизм і виправдовувати сучасні військові злочини, зокрема й агресію проти України. Російська пропаганда намагається нав’язати свою версію історії, замовчуючи роль інших народів і реальні жертви війни. Та правда в тому, що Друга світова війна була трагедією для всіх, а не лише героїчним міфом, і Україна заплатила за цю перемогу неймовірно високу ціну.
Список джерел:
- Андрійчук, І. М. (2019). Україна у Другій світовій війні: Історія і пам’ять. Київ: Інститут історії України НАН України.
- Гриневич, В. А. (2017). Україна у Другій світовій війні: Сучасний погляд на події. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса, 3(89), 45–61.
- Кульчицький, С. В. (2015). Війна і визвольний рух: Проблеми історичної пам’яті. Український історичний журнал, 5, 23–40.
- Литвин, О. Г., & Науменко, К. Є. (2020). Україна в роки Другої світової війни (1939–1945). Львів: Літопис.
- Пиріг, Р. Я. (2016). Організація українських націоналістів і її роль у визвольному русі. Вісник Національної академії наук України, 11, 12–20.
- Солдатенко, В. Ф. (2018). Пам’ять про Другу світову війну: Від історії до ідеології. Сучасна Україна, 4(36), 90–103.
- Цибулькін, В. М. (2021). Радянська пам’ять про війну: Витоки міфів і їх трансформація. Гілея: Науковий вісник, 159(6), 145–150.