Цьогоріч я брала участь у Всеукраїнському конкурсі “Учитель року – 2026” в номінації “Громадянська освіта”. Я зареєструвалась в ньому виключно з власної ініціативи, і мною керувала моя щира і безкінечна любов до цього предмету. Він зараз в НУШ новий, але для мене – це базова дисципліна, навколо якої треба будувати українську освіту (особливо в умовах війни).
Всі мої колеги точно знають, що собою являє це випробування. Це складний і дуже авторитетний державний конкурс для педагогів. А ще він дуже суб’єктивний, як на мене, і не може в повній мірі оцінити внесок вчителя в роботу, в дітей. Бо наша праця – це складний і багатокомпонентний ПРОЦЕС – щодня, а не тільки в дні 6 випробувань конкурсу. І неважливо, який це тур – регіональний чи загальнонаціональний.
Тому всі вчителі – учасники – це цікаві, творчі, талановиті і високопрофесійні педагоги! І відсутність призового місця не робить їх гіршими за переможців. Низький мій уклін та найтепліші обійми всім, хто брав хоч колись участь в цьому змаганні.
В той же час я дуже щаслива, що мені вдалось здобути собі гідне місце в ньому. Я для цього викладалась на повну. Щось вийшло напрочуд гарно, щось – не дуже. Але я тішусь цьому результату. Він надихає, вчить, мотивує рухатись далі та підсвічує подальший шлях.
Для себе участь в цьому конкурсі я завершила. Служити освіті так, як мені хочеться, я можу тільки, поринувши в роботу цілком і повністю. Але це був цікавий досвід, який відкрив мені мене з іншої сторони, познайомив з гідними людьми та поповнив скарбничку цінних життєвих моментів розкішними спогадами.
Дякую всім, хто за мене вболівав, хто вірив в мене! Ви – мої крила!