Давня історія України розповідає про життя перших людей, що з’явилися на нашій території ще в доісторичні часи. Головним джерелом знань про це є археологія. Саме археологи склали умовну періодизацію минулого, спираючись на матеріали, з яких виготовляли знаряддя праці. Вони виділили такі великі етапи:
Кам’яний вік (приблизно від 1 млн років тому до III тисячоліття до н.е.),
Бронзовий вік (близько II тис. до н.е.),
Ранній залізний вік (IX ст. до н.е. – IV ст. н.е.).
Кам’яний вік, у свою чергу, поділяється на кілька менших періодів:
Палеоліт (стародавній кам’яний вік) тривав на українських землях від 1 млн до 10 тис. років тому. Його поділяють на:
ранній (1 млн – 150 тис. років),
середній (150 тис. – 40–35 тис. років),
пізній (40 тис. – 10 тис. років).
Мезоліт (середній кам’яний вік) — від 10 до 7 (6) тис. років до н.е.
Неоліт (новий кам’яний вік) — від 6 до 4 тис. років до н.е.
Також виокремлюють енеоліт (мідно-кам’яний вік) — близько 4–3 тис. років до н.е.
Перші люди на українських теренах: як усе починалося
На території сучасної України люди з’явилися понад мільйон років тому. Найдавніші сліди їхнього перебування знайдено біля села Королеве на Закарпатті. У ті часи тут жили архантропи (ранній палеоліт) — наші далекі предки. Вони виготовляли ручні рубила, жили первісними стадами, займалися збиранням та полюванням. Відомі стоянки того періоду: Королеве, Киїк-Коба, Амвросіївка та інші.
У середньому палеоліті на зміну архантропам прийшли неандертальці. Вони полювали на великих тварин, виготовляли гостроконечники, скребла, жили матріархальними родами. Археологи відкрили близько 200 стоянок цього періоду.
Пізній палеоліт — епоха кроманьйонців (неоантропів), уже дуже схожих на сучасну людину. Вони мали різноманітні знаряддя: ножі, різці, сокири, наконечники списів. Їхнє господарство базувалося на полюванні та збиранні, жили також у матріархальних громадах. Знайдено понад 500 стоянок, серед найвідоміших — Мізин, Кирилівка (у Києві), Межиріч. Саме на Мізинській стоянці було знайдено унікальні артефакти — статуетку з мамонтового бивня та браслет із меандровим орнаментом.
Територія України почала активно заселятися ще в давнину. Основні шляхи, якими просувалися люди, пролягали через Балканський півострів і Центральну Європу, хоча деякі науковці не виключають також і Кавказький напрям.
Мезоліт: нові умови — нові навички
У мезолітичну епоху, коли великі тварини зникли, спосіб життя давніх людей суттєво змінився. Полювання стало іншим, з’явилися нові знаряддя. У цей час люди:
почали користуватися луками і стрілами;
ловили рибу;
виготовляли човни, пересувалися на лижах;
приручили першого домашнього помічника — собаку.
Малі родові громади об’єднувалися в більші об’єднання — племена, що стало першим кроком до складнішої соціальної організації.
Неоліт: перехід до господарства
У період неоліту на зміну привласнювальному господарству (збирання, полювання) прийшло відтворювальне, тобто продуктивне — землеробство і скотарство. Ці зміни настільки кардинальні, що їх назвали неолітичною революцією.
Серед головних здобутків цього періоду:
нові способи обробки каменю — свердління, шліфування, пиляння;
поява нових інструментів — серпи, мотики;
виготовлення штучних матеріалів — тканин і кераміки;
перехід від кочового способу життя до осілого;
приручення більшості свійських тварин і використання їх як тяглової сили;
збільшення чисельності населення й розширення поселень.
Приклад духовного життя того часу — наскельні малюнки з Кам’яної Могили, які й досі вражають дослідників.
Археологічні культури: погляд у минуле через знахідки
Оскільки ми не маємо назв племен і народів тих часів, вчені оперують поняттям археологічної культури — це сукупність однотипних предметів і житлових споруд, що належать до певного історичного періоду і території.
Найвідомішими археологічними культурами на українських землях є трипільська та середньостогівська. Особливо яскравою є трипільська культура (IV – середина III тис. до н.е.), яка дістала назву від села Трипілля на Київщині. Саме там наприкінці XIX століття археолог Вікентій Хвойка виявив залишки розвиненого землеробського господарства, що засвідчують високий рівень побуту, культури й соціального устрою трипільських племен.
Трипільська культура: осіле життя та багата духовність
Представники трипільської культури залишили яскравий слід в історії українських земель. Їхнє господарство базувалося на орному землеробстві — вирощували пшеницю, ячмінь — та розвиненому скотарстві (тримали корів, свиней). Вони славилися високим рівнем майстерності в гончарстві: виготовляли прикрашений орнаментом глиняний посуд, завдяки чому ця культура має ще одну назву — культура мальованої кераміки.
У трипільців вже з’явилися перші ознаки металургії — вони освоїли виплавку міді. Також активно розвивали ткацтво та будівництво: їхні поселення мали протоміські риси (наприклад, Тальянки й Майданецьке мали до 15 тисяч мешканців). Люди жили в родинах, що утворювали громади, згодом — племена, якими керували вожді.
У релігійному житті провідною була віра в Богиню-Матір, покровительку родючості та материнства. Символи цієї віри свідчать про зародження духовних уявлень, які згодом вплинули на появу письма.
Згодом, під тиском кочових племен і через виснаження ґрунтів, трипільська цивілізація занепала. Але її надбання — землеробство, скотарство, ремесла — стали основою життя майбутніх поколінь. Елементи цієї культури й досі помітні в українських традиціях.
Середньостогівська культура: на шляху до кочової мобільності
Паралельно з трипільцями, здебільшого на лівобережних степах, існувала середньостогівська культура. Її представники вели переважно скотарський спосіб життя. Існує версія, що саме вони першими у світі приручили коня. Окрім коней, розводили кіз, овець, свиней, займалися рибальством.
Землеробство було присутнє, але другорядне — вирощували пшеницю, ячмінь, просо, горох. Вели напівкочовий спосіб життя. Померлих ховали скорченими, разом із посудом, зброєю, фігурками та мідними прикрасами.
Бронзова доба: соціальна і майнова нерівність
У добу бронзи відбулися важливі зміни: скотарські племена почали відокремлюватися від землеробських. Це був перший великий поділ праці. Зростала майнова нерівність, виникали соціальні відмінності, що суттєво впливали на суспільний розвиток.
Родова громада почала втрачати свої позиції, поступаючись місцем сусідській. Посилювалася роль батька, утверджувалися патріархальні відносини, виникала парна сім’я. У цей час починалося формування перших етнічних об’єднань, як-от тшинецько-комарівська культура, яку вважають праслов’янською.
Кіммерійці — перші кочовики українських степів
У IX–VII століттях до н.е. степи України заселили кіммерійці — перший відомий народ кочового способу життя. Деякі дослідники вважають, що вони мали ознаки державності, але більшість схиляється до того, що це були об’єднання племен із вождями.
Основним видом господарства кіммерійців було конярство. Вони пересувалися на великі відстані разом зі стадами. Саме вони першими на українських землях почали добувати і обробляти болотяну руду для виготовлення заліза. Вони також розвивали ремесла. Про їхнє існування свідчать поховання в курганах, але жодних залишків житла не знайдено.
Скіфи — могутні воїни і майстри звіриного стилю
У VII столітті до н.е. Причорномор’я та степи опанували скіфи. Грецький історик Геродот згадував різні їхні групи: царських скіфів, кочовиків, орачів і землеробів. Сліди їхнього життя — це насамперед кургани, зокрема Гайманова Могила, Солоха, Чортомлик і особливо Товста Могила, де археолог Борис Мозолевський знайшов славетну золоту пектораль.
У V столітті до н.е. скіфи створили об’єднання племен, відоме як Велика Скіфія, яка досягла розквіту в IV столітті до н.е. за царя Атея. Його влада хоч і була сильною, але обмежувалася народними зборами. Скіфи займалися кочовим скотарством, ремеслами, торгівлею, карбували власні монети. Їхня релігія була язичницькою — головні божества: Табіті (богиня вогню) та Папай (бог неба і прабатько скіфів). У мистецтві переважав звіриний стиль, на курганах встановлювали кам’яні статуї.
Причини занепаду Великої Скіфії
Занепад Великої Скіфії був зумовлений кількома важливими чинниками:
через кліматичні зміни, зокрема посухи, погіршилося господарське становище;
у III столітті до н.е. скіфські племена були витіснені сарматами з Причорноморських степів у нижню течію Дніпра та на територію Криму;
тут скіфи заснували державне утворення Мала Скіфія зі столицею в Неаполі Скіфському (на місці сучасного Сімферополя), яке проіснувало до IV століття, коли його зруйнували гуни.
Сармати: наступники скіфів
Сармати, як і скіфи, належали до іраномовних кочових племен і мали схожий спосіб життя. Їхня важкоозброєна кіннота, захищена залізними панцирами й озброєна довгими списами, атакувала ворога зімкнутим строєм, що стало прообразом середньовічного лицарства в Європі. Вони жили окремими племенами — аланами, аорсами, роксоланами, язигами та ін.
Сармати неодноразово воювали з Римською імперією. На початку нашої ери представники сарматської знаті почали приймати християнство. Їхнє панування на південних землях України тривало майже шість століть. У III столітті н.е. вони були витіснені германськими племенами готів, а готів згодом — кочовими гунами.
Грецькі колонії в Північному Причорномор’ї та Криму
У середині VII століття до н.е. на півдні сучасної України почали з’являтися перші грецькі міста-колонії. Це було частиною Великої грецької колонізації (VIII–VI ст. до н.е.), коли греки освоювали нові землі. Колонізація мала мирний характер, здійснювалась на вільних або малозаселених територіях, і здебільшого мала аграрну спрямованість. Поселення були політично незалежними від метрополії, а їхнє виникнення поєднувало як планові, так і стихійні елементи.
Життя в грецьких колоніях
Серед найвідоміших колоній:
Тіра (Білгород-Дністровський),
Ольвія (біля Миколаєва),
Херсонес (Севастополь),
Пантікапей (Керч).
Кожне місто мало власну сільськогосподарську округу — хору, і разом вони формували поліс (місто-державу) з демократичним або аристократичним устроєм. У 480 році до н.е. виникло Боспорське царство зі столицею в Пантікапеї, яке об’єднало понад 20 міст. Ця держава постачала хліб і продукти до Причорномор’я та Середземномор’я. Розвивалися ремесла, торгівля, культура.
Історія міст має два етапи:
грецький (VII–I ст. до н.е.),
римський (I ст. до н.е. — III ст. н.е.).
У IV ст. н.е. більшість колоній занепали через:
загальну кризу античної цивілізації;
напади готів та гунів.
Лише Херсонес і Пантікапей на певний час опинилися під контролем Візантії.
Вплив грецької колонізації на розвиток українських земель
Значення грецької колонізації важко переоцінити:
відбулося поширення досягнень античної культури;
сформувалися основи державності;
з’явилися товарно-грошові відносини;
почався процес урбанізації;
почалося проникнення християнства.
Велике переселення народів
У IV–VI століттях почалося Велике переселення народів, яке розпочалося саме з території Українського Причорномор’я. Спочатку готи з Прибалтики переселилися на ці землі, згодом прийшли гуни. Основними причинами стали зростання населення, бажання знаті здобути нові землі та багатства.
Перші відомості про слов’ян
Давні слов’яни — венеди, анти, склавини — жили на території між Дніпром і Одером. До V століття вони входили до складу змішаних археологічних культур: зарубинецької, пшеворської, а з III століття — черняхівської. Власне слов’янські культури почали формуватися у V–VI століттях н.е.
Перші письмові згадки про венедів містяться у творах Плінія Старшого, Тацита, Птолемея. Більше інформації дає історик Йордан у VI столітті, називаючи слов’ян антами та склавинами. Назва слов’яни з’являється в джерелах саме з VI століття.
Давні слов’яни: життя, вірування та історична роль
Суспільне, господарське та духовне життя
Давні слов’яни жили племінними об’єднаннями, кожне з яких очолював вождь, обраний громадою. Поступово слов’янські племена утворювали великі військово-політичні союзи, як-от антське об’єднання, що стало кроком до формування державності у V–VII століттях. Візантійський історик Прокопій Кесарійський зазначав, що склавини й анти завжди жили за принципами народовладдя й ухвалювали важливі рішення колективно.
Основою їхнього господарства було підсічне орне землеробство та осіле скотарство. Значного розвитку досягли ремесла: ковальство, гончарство, литво, а також промисли та торгівля.
У духовному житті панувало язичництво. Слов’яни поклонялися богам Дажбогу, Перуну, Стрибогу, Велесу, а обрядову роль виконували волхви. Яскравим свідченням їхніх релігійних уявлень є Збруцький ідол — культова статуя, яка вважається однією з найважливіших археологічних знахідок доби.
Велике переселення народів і Велике розселення слов’ян
У V–VII століттях слов’яни стали активними учасниками масштабного процесу, відомого як Велике переселення народів. Особливо активні в розселенні були анти та склавини. Водночас у Причорномор’ї утвердилися готи — германські племена, які неодноразово воювали з антами. За допомогою гунів, що прийшли зі сходу, готи були витіснені до кордонів Римської імперії. Після смерті вождя гунів Аттіли (453 рік), їхня держава розпалася, і слов’яни рушили на південь — до володінь Візантії.
Наприкінці VI століття ситуація ускладнилася втручанням аварів — тюркомовного кочового народу, що певний час домінував у регіоні. Після 602 року згадки про антів зникають, так само з часом зникає інформація про самих аварів.
Наслідки та значення переселення для українських земель
Велике переселення народів і подальше розселення слов’ян мали далекосяжні наслідки:
слов’яни розселилися на величезних територіях — від Балтійського моря до Балкан і від Лаби (Ельби) до Подніпров’я;
брали активну участь у військових кампаніях, що сприяло нагромадженню досвіду в сфері війська і державного управління;
на основі окремих племінних союзів сформувалися три гілки слов’янства:
східні слов’яни (волиняни, древляни, поляни, сіверяни — предки українців),
західні слов’яни (поляки, чехи),
південні слов’яни (серби, болгари, хорвати);
слов’яни стали етнічним підґрунтям для сучасних слов’янських народів.
Початки формування українського народу
Більшість українських істориків погоджується, що витоки формування українського народу слід шукати в епосі розселення антів і склавинів. Хоча археологічні матеріали антів є важливими, саме культурна спадщина склавинів відіграла вирішальну роль. Власне на її основі, поряд із місцевими традиціями, почали формуватися ознаки, які ми сьогодні пов’язуємо з українською ідентичністю.
🧠 Перевірте свої знання з історії України!
Після ознайомлення з історією давніх слов’ян, їхнім суспільним устроєм, господарством і духовним життям, настав час перевірити свої знання. 👉 Перейдіть за посиланням: anastasiiahridina.com.ua/product-category/tests/, і ви знайдете тематичні тести, які допоможуть вам краще засвоїти матеріал та підготуватися до НМТ чи інших іспитів.
Успіхів у навчанні! 📚✨
Список джерел:
- Власов, В. С. (2020). Історія України: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Київ: Літера.
- Смолій, В. А. (Ред.). (2022). Історія України: академічний курс у 2-х томах. Том 1: Від найдавніших часів до кінця XVIII століття. Київ: Наукова думка.