Щороку, у третю неділю травня, українці вшановують пам’ять мільйонів людей, які постраждали від політичних репресій. У 2025 році ця дата припадає на 18 травня. Це день скорботи за тими, кого було несправедливо засуджено, розстріляно чи заслано в табори тільки через їхні переконання, професію або навіть національність.
У XX столітті, особливо в роки масових репресій у Радянському Союзі, з життя було вирвано щонайменше 4,4 мільйона українців. Багато з них – це науковці, письменники, селяни, військові, священники, які не підходили під “радянські стандарти”. Вони потрапили під хвилю репресій, яку ще називають «Великим терором». Це були 1937–1938 роки, коли за наказом Сталіна розпочалося масове знищення тих, кого влада вважала “небезпечними”.
Тоді з’явилися особливі органи – “трійки”. Вони одночасно були слідчими, суддями та виконавцями вироків. Вони вирішували долю людини максимум за 10 днів. Захисту, адвокатів чи можливості оскаржити рішення не було. Часто вирок – розстріл – виконувався одразу.
Одне з найстрашніших місць в Україні, пов’язаних із цими подіями, — Биківнянський ліс під Києвом. Там, у глухому лісі, влада зробила закрите місце для поховання жертв розстрілів, яких убивали в київських тюрмах. Вантажівки з тілами приїжджали вночі. Загиблих скидали в ями, засипали вапном і ґрунтом, а територію охороняли, аби ніхто не дізнався, що тут коїться. Для маскування казали, що це — артсклад.
Сьогодні відомо імена понад 19 тисяч осіб, які були поховані у Биківні. Серед них — письменники Михайль Семенко, Майк Йогансен, Вероніка Черняхівська, художники, науковці, священники — справжня еліта нації. Це місце називають українською Катинню — поряд із такими страшними символами жорстокості, як Аушвіц, Бабин Яр, Бухенвальд.
День пам’яті жертв політичних репресій був офіційно встановлений в Україні Указом Президента у 2007 році, щоб ми не забували про ті страшні часи і тих людей, які загинули через репресивну машину.
Але ця тема стала ще ближчою до нас після повномасштабного вторгнення росії у 2022 році. У багатьох окупованих містах і селах — Бучі, Ірпені, Гостомелі, Маріуполі, Херсоні — ми знову бачимо тортури, викрадення, масові розстріли, депортації. Відлуння старого терору знову повернулося на нашу землю. Сучасна Росія, як і колишній СРСР, використовує страх і насильство як інструменти влади.
Навіть у час війни, коли важко зібратися разом у меморіальних місцях, ми не маємо права забути. Ми можемо згадати жертв у себе вдома, у бомбосховищі, в евакуації чи за кордоном. Розповісти дітям, поширити інформацію в соцмережах, згадати тих, хто був знищений лише за те, що мислив по-іншому чи любив свою країну.
Ініціатива «Биківнянська трагедія: імена з безіменних могил» допомагає повернути забуті імена. Щороку до цього дня публікуються банери з історіями реальних людей, які знайшли останній спочинок у Биківнянському лісі.
📌 День пам’яті жертв політичних репресій — це не просто про минуле. Це — попередження. Пам’ять про репресії має навчити нас захищати свободу, людську гідність і право бути собою. Саме за це сьогодні бореться Україна.
Список джерел:
- Інститут національної пам’яті. (2023, травень 17). До Дня пам’яті жертв політичних репресій. https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/do-dnya-pamyati-zhertv-politychnykh-represiy-2023
- Президент України. (2007, травень 21). Указ Президента України №431/2007 про День пам’яті жертв політичних репресій. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/431/2007
- Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили». (2021). Биківнянська трагедія: імена з безіменних могил. https://bykivnya.org